Принцеса-кухарка
Принцеса-кухарка
Серія: Малювальна історія
Автор: Борігард В.
Художник: Борігард В.
Мова: Украинский
Кількість сторінок: 40
Габарити (Д х Ш х В): 282х22
Тип обкладинки: мягкая
Кольоровість: цвет
Папір: офсет
Описание книги
Перед тобою МАЛЮВАЛЬНА ІСТОРІЯ. Читаючи її, дай волю своїй фантазії, бо в цій книжці можна розфарбовувати будь-що в будь-який колір і малювати скрізь, де заманеться! Тому в кожного вийде власна особлива історія про принцесу Нісоль, яка почала займатися геть неналежними принцесі справами. Якось вона випадково потрапила на королівську кухню, де все було не до ладу: то банан не чиститься, то вогонь в печі погасне, а то і зграя голодних котів нападе. А тут ще й головний кухар Тілі-Тісто десь подівся! Хто ж врятує королівський обід, на який запрошено так багато гостей?
Маленька принцеса розраховує на твою допомогу. Щоб їй допомогти, зовсім не обов’язково вміти куховарити, варто лише взяти улюблені олівці, фломастери чи фарби та почати читати історію.
Інтерв’ю з автором
Віолетта Борігард: Книги – це дерева в минулому, тому шкода переводити їх на дурниці
29.03.2016
Цього року «Рейтинг критика» відзначив найкращі дитячі й підліткові книжки 2015 року. Серед них опинилися три книжки київської художниці Віолетти Борігард. До того ж, в одній з книг вона стала не тільки ілюстраторкою, але й авторкою. Видання «Принцеса-кухарка» здобуло прихильність критиків, дітей та їхніх батьків. Блогери у своїх рецензіях особливо відзначали смішні імена та чудернацькі ситуації.
Читомо поспілкувалося з ілюстраторкою та дізналось про ідею створення образу вередливої принцеси-кухарки, розпитало про секрети випуску унікальних для українського ринку видань та про те, як художникам-авторам уникати графоманії.
– Як узагалі з‘явилась «Принцеса-кухарка»? Це була власна ідея чи замовлення від видавництва?
– Це моя власна ідея. Колись я приїхала до подруги показувати свою попередню книжку про Чудовисько. І випадково на столі побачила намальовану дитячою рукою принцесу. А вже дорогою додому, поки їхала в метро, вигадала сюжет для цієї принцеси. Потім це все тиждень редагувала, довго малювала. Але написала я дуже швидко – все від одного візуального образу.
– А як у принцеси з’явилась така професія – кухарка?
– Той дитячий малюнок був підписаний «Іра Кухар». І в мене якось це склалося: принцеса – Іра Кухар, принцеса – Кухар. Так головна героїня отримала цю професію.
– У книжці принцеса трохи вередлива – від неї тікають навіть тістечка. Чи існує в реальному житті прототип такої принцеси?
– Як такого реального прототипу немає. Ця книга – скоріше, мій дитячий протест проти правильності, красивості, ідеальності. Я ще з дитинства не люблю думку, що всі принцеси повинні бути правильними та обточеними з усіх сторін. Бо це нудно, це вже набридло.
Мені просто в голові не вкладається якось з дитинства, що людина може бути однозначно такою позитивною: білою, пухнастою, такою хорошою. А моя Нісоль – ось їй було нудно, їй всього-на-всього було нудно. Як принцеса, вона змушена була нічого не робити, а це важко. Так, дуже важко нічого не робити (сміється – Читомо).
– Ваша книга – домальовка. А не хотілось все ж закінчити, довершити свої малюнки? Показати, якими хочете бачити їх саме ви?
– Моя племінниця зробила це за мене. Ось вона віддала мені два свої екземпляри. І там все домальовано так як треба. У племінниці мама й бабуся малювати не вміють, але, попри це, в неї дуже оригінальні малюнки. Напевно тому, що їй ніхто не показує. Уявіть, у неї тільки видів котів десь 50. Я не можу стільки зробити, а в неї виходить. Я взагалі хотіла, щоб це була спільна творчість батьків і дітей. Тому зробила в книжці малюнки й завдання простіші й складніші — щоб батьки теж могли долучитись.
– Тобто це – розмальовка ще й для батьків? Читацька аудиторія – не лише діти?
– Можна сказати, що так. Справа в тому, що батьки теж хочуть малювати. Я колись вела курси з малювання для маленьких діток. Батьки, які приводили дітей, не могли всидіти на місці, тому починали відразу підказувати. Так, мовляв, сонце – жовте, стовбур дерева – коричневий, трава й дерево у нас зелені, а будинки – теж коричневі. Мене почало дратувати: для чого вони підказують? Для чого встановлюють дітям рамки?
Але потім я почала вигадувати заняття, щоб залучати ще й батьків. На жаль, багато дорослих чомусь не можуть собі дозволити малювати, пояснюючи це тим, що вони – не художники. Тому ось ця книга – саме для спільних занять.
– Зараз на ринку, здається, навіть забагато розмальовок. Антистресові, інтерактивні, з наклейками. Не боялись, що ваша «загубиться» серед інших видань?
– Коли ми видавали цю книгу, подібних на ринку ще не існувало. Це було три роки тому. Через це конкуренції особливо теж не було. Багато видавців, коли я їм показувала книгу, казали: «Тут треба домалювати, тут щось доробити, а давай ти нам краще намалюй узагалі наклейки – вони зараз популярні». Але наклейки – це не розвиток дитини. Це – нудно.
Аналогічно як і звичайні розмальовки. Це – нереальна нудьга. Тим більше, в такій кількості, як їх зараз випускають. Для розвитку якихось творчих навичок у дітей це взагалі не спрацьовує. Якщо для дорослих робити тематичні розмальовки, скажімо, про Гаррі Поттера, то це – вже зовсім інша тема. Бо це – окремий світ, в якому людина щось малює, ліпить, клеїть. У кожного за цим стоїть власна історія. Але для дітей такі розмальовки не несуть ніякої користі. Особливо там, де багато контурів, маленькі деталі.
– Як ви обираєте «ваші» проекти? Наприклад, ваш тандем з Оксаною Лущевською – поза сумнівом, дуже плідний. Спрацьовує «чуття» класних книжок?
– Це неможливо логічно пояснити. Коли я працювала над нашою першою спільною книжкою «Авіа, пташиний диспетчер», ми з Оксаною не були знайомі. Запустилося два незалежних один від одного паралельні процеси: я захоплено малювала картинки на тему подорожі на море, а Оксана писала вірші про морських мешканців. Їй сподобалися картинки, мені – вірші. І ми вирішили робити книжку.
Така паралельність у нас відбувається постійно – і в роботі, і в особистому житті. Чомусь. Ми живемо по різні боки планети й зустрічаємося один-два рази на рік на кілька годин, не більше. Може бути, саме тому я так глибоко відчуваю тексти Оксани.
Коли я читаю з екрана її рукопис, ніби дивлюся фільм. Дуже крутий і яскравий. Відразу ж роблю начерк – відправляю Оксані. А сама дивуюся – навіщо тут взагалі ілюстрації? Як можна позбавляти читача його власного фільму? Але Оксана пише щось на зразок: «О, так! Це воно! Саме таке я бачила, коли писала!». Що тут поробиш, доводиться домальовувати.
– А як у вас проходить процес створення ілюстрацій до книг інших авторів?
– Коли я читаю рукопис, то вже бачу приблизні ілюстрації до нього. Якщо нічого не бачу — не беруся за проект. Навіщо видавлювати малюнки з себе, якщо хтось це зможе зробити краще? Після прочитання книжки роблю невеликі замальовки, ескізи. Потім розкадровую все видання. Для мене дуже важливо бачити всю книгу вцілому. Потім від загального я переходжу до детальніших малюнків.
Іноді додатково продумую дизайн книги. Якщо видавництво каже: «Ось, текст – і даємо тобі в руки карт-бланш», тоді потрібно більше моментів передбачити. Потрібно зрозуміти, яку концепцію ти обираєш для себе: будеш паралельно дотримуватися тексту автора або буквально.
Буквально – трохи нудний підхід. І підходить, швидше за все, дуже маленьким читачам. Наприклад, якщо написано, що дівчинка плакала в парку, і ти малюєш, що ось вона сидить на лавочці й плаче – це дуже нудно. А якщо ти малюєш коліна, на яких лежить книга, і вона мокра від сліз – це вже зовсім інший підхід. Бо немає сенсу малювати те, що читачі й так прочитають – побачать з тексту.
Крім того, я дуже глибоко досліджую теми, які мені подобаються. Одна з останніх – «Живі трави». Щоб показати дітям, що це цікавий світ, який не розмовляє, не такий інтерактивний, як собачка, але не менш прекрасний. Але до цього я ще не готова. Зараз шукаю фахівців у цій темі, щоб це не було поверхово. Мої книги – всі різні. У мене ще немає якогось промислового підходу. І все виходить з ідей, а не комерційного підґрунтя. У цьому, звичайно, є мінус в контексті заробляння грошей, але що поробиш: поки так.
– Зараз ілюстратори рідко працюють тільки з книжковою ілюстрацією, бо видавці часто не можуть собі дозволити високі гонорари й регулярність замовлень. Усе більше ілюстраторів високого рівня прагнуть працювати на закордон, в рекламі тощо. Працюєте на інші сфери, чи це для вас нецікаво?
– Мені б хотілося зосередитись на книжках, паперових іграх. Так, гонорари поки не дозволяють розслабитися і просто малювати ілюстрації. Додаткове застосування своїх талантів необхідно шукати постійно. Мої колеги розбавляють ілюстраторські будні керамікою, створенням прикрас, викладанням, роботою з фотобанками, шиттям, живописом… і ще купою всього. Але в якийсь момент мені захотілося трохи перепочити й просто спокійно помалювати.
– Здається, не можна не звернути увагу, що все більше художників не ілюструють чужі тексти, а створюють свої. Це пов’язано з низькою якістю чужих текстів, небажання співпрацювати чи бажанням втілити власну ідею від а до я?
– Скоріше останнє. Я, наприклад, писала сама собі казки, і сама їх ілюструвала, коли навчалася. Тому що не хотілося брати щось занадто відоме, а на пошук унікальних історій часу не було.
– Очевидно, що тексти художників дуже часто програють текстам письменників. Вам цією книжкою, можна сказати, вдалося встановити рекорд. Як художникам уникнути поширених помилок і графоманії?
– Велике щастя для художника – професійний редактор або арт-директор. Людина, яка зможе делікатно вказати на помилки чи підказати напрямок. У мене такої людини не було, на жаль. Тому я дуже довго сумнівалася. Про те, що книга «Принцеса-кухарка» справді хороша, я дізналася на церемонії «Рейтингу критика». Графоманії уникати не потрібно. Хочеться писати – пиши! Тільки не треба видавати все підряд у паперовому вигляді! У пошуках слави можна використовувати віртуальні майданчики – блоги, соцмережі. Адже книги – це дерева в минулому. Їх шкода переводити на дурниці.
– Над чим працюєте зараз? Яких книжок варто очікувати від вас найближчим часом?
– Під Новий рік повинна з’явитися цікава новорічна історія мого авторства у видавництві «Братське». Зараз у мене є багато друзів, з якими плануються проекти. Один них – інтерактивна книжка-путівник про музеї. Моя подруга-екскурсовод схоже бачила у Франції: для того, щоб діти ходили в музеї, їм дають цікаві путівники. Ну, от ми зробили щось схоже, тільки українське.
– Як материнство вплинуло на вашу роботу та підхід до ілюстрування? Чи додало нових можливостей, вражень, ідей?
– Якщо чесно, то материнство забирає досить багато часу. Це може здаватися зі сторони, що я багато працюю, тому що торік вийшло кілька моїх книжок. Але над ними я працювала раніше. Минулого року я намалювала тільки «Міру і море». Ось скоро вийдуть «Засинай. Прокидайся» – історії на спокійний сон та бадьоре прикидання авторства Галини Вдовиченко.
Щоб малювати, мені треба години 3-4 на день. Бо треба вникнути в процес і щось створити. Малювання – теж навик, який з часом забувається, і його потрібно постійно відточувати.
Один з величезних плюсів від материнства – я зрозуміла, якими повинні бути книжки-картонки. У нас ті, які видаються, – переважно всі, – не підходять дітям. Усе надто деталізоване. Дитина це бачить як копицю сіна. Цей набір ліній, квітів.
Усе повинно бути більш лаконічним, плямистим, з менгою кількістю всіляких деталей і контурів. Менше занадто яскравих емоцій: «усміхається жучок» – і намальована усмішка. Цього не треба. Дитина сама повинна здогадатися, яка в конкретному випадку має бути емоція. Вона таким чином стає співучасником тексту. А коли все розмалювали, та ще й дрібними деталями, то це повністю вбиває мислення.
– Чи можна буде зустрітися на Книжковому Арсеналі з Нісоль?
– Я думаю, що можна буде побачити святкову сукню Нісоль. І в ній сфотографуватися. У принцеси термінове відрядження на цей день. Але про це вона ще не знає (сміється ).
По матеріалам Читомо http://www.chytomo.com/interview/violetta-borigard-knigi-ce-dereva-v-minulomu-tomu-shkoda-perevoditi-iix-na-durnici
- Комментарии
Назад в раздел